Школа танцю "Барвінок" святкує своє 50-річчя

50 років тому любителі танців створили  школу при церкві. Завжди при церквах збиралося найбільше українців і вони прагнули організувати своє дозвілля. Так з’явилися перші культурні центри, що мали на меті об’єднати  українців. Так при церкві Святої Богородиці в місті Міссіссага була створена і школа танцю "Барвінок" далеких 50 років тому.

На сьогоднішній день вона нараховує майже 450 дітей, віком від 5 до 30 років і є одною з найбільших танцювальних шкіл у північній Америці. Школа українського танцю "Барвінок" знана у світі за свою майстерність і професіоналізм, витонченість і вишуканість у традиційному мистецтві українського танцю.   А світовий Dance magazine якось написав навіть, що школа "Барвінок" є однією з найбільших танцювальних  шкіл світу. Приємно, коли цінують і відзначають кропітку працю на високому рівні.

В такій багаточисленній  школі  є досить великий  колектив: 22 інструктори, асистенти і помічники, які в майбутньому стануть інструкторами. Школу можна назвати університетом українського танцю в Канаді. Бо справді, рівно їй в Канаді немає. Заняття тривають протягом 1,5 – 2 години, в залежності від вікової групи, а костюми шиють у Львові.

Федір Даниляк уже  23 роки являється художнім керівником школи "Барвінку" і за цей час справді вніс свіжий подих в колектив, розвинув його до того, яким ми бачимо колектив сьогодні.  За час свого існування, школа популяризує любов до українського мистецтва багатьом поколінням діаспори. Учасники колективу – це вже діти і внуки, народжені в Канаді, батьки яких емігрували з України дуже давно.  Вони завжди з любов’ю і пошаною ставляться до всього українського, а особливо до танцю. Великої гордості їм додає усвідомлення того, що вони мають нагоду зберегти і примножити багатство колоритного танцювального мистецтва, яке завезено на терени Канади ось уже понад 125 років тому зі славетної землі їхніх предків – України. Для кожного учасника народні танці продовжують малу Батьківщину в Канаді. Бо всі вони розпочали будувати нову історію своєї родини уже  за океаном. А щоб не забувати про свої духовні витоки,  коріння, діти відвідують танцювальну школу, де вчаться не тільки  танцювати, а  торкаються серцем  української культури. Бо кожен танець – це глибоке осмислення тої чи іншої тематики. Це весільний танець, гопак чи гоцульський або ще інший з того різномаїття великої програми.

З Україною в серці завжди – то є своєрідний девіз "Барвінка". Тут розвивають культуру і зберігають її в душі. Не тільки українська мова є виразником української нації. Через пісню, танець можна донести набагато більше осмислення, що то за народ українці. Український танець несе з собою вільний дух. Ті діти, які народжені в Канаді, заглиблюються в українську культуру через танці. Чи могли б вони так відчути Україну, просто вивчаючи історію держави батьків і бабусь з дідусями. Очевидно, що ні. Вони мають можливість зрозуміти і відчути в танцях  той запальний козацький дух, Гуцульщину, Буковину, Закарпаття, Поділля, Центральну Україну, Полісся та інші частини Української землі.  Саме через пізнавання в танцях різних регіонів приходить розуміння, як вони відрізняються і одночасно доповнюють один одного. Наскільки Україна різноманітна і одночасно цілісна в тих барвах, надзвичайно красива і сильна.

Репрезентуючи українську культуру та громаду в цілому, "Барвінок" має великий успіх як танцювальний колектив, завдячуючи невичерпній енергійності танцюристів, неповторній та унікальній хореографії танців, які створює художній керівник Федір Даниляк та його талановиті помічники.

Гастролюючи як мистецький посланець і презентуючи Канаду та Україну на фестивалях міжнародного рівня в Канаді , Сполучених Штатах Америки та Європи, ансамбль, таким чином, підтримує, зберігає та  продовжує українські традиції в світі. Школа має своє окреме завдання: танцями привернути увагу до України, ще один раз нагадати про важкі події для Батьківщини, про війну. Від культури – до геополітики. І з цим також школа танцю "Барвінок" справляється дуже добре.

50 років – це багато для танців? Очевидно, що ні. Це тільки початок з серйозним фундаментом для майбутніх поколінь. За цей період школа зуміла привити любов до українського мистецтва багатьом поколінням української діаспори. За період існування вона випустила понад 5000 вихованців. І сьогодні  друга чи третя генерація, продовжує жити, міцнішати  і розстелятися, як барвінок. Прекрасна барвінкова родина.

Ще раз вітаю школу з 50-річчям і бажаю бути ще міцнішою та чисельнішою.

Who was Oleksander Koshyts?

 By Natalie Obal

If you've ever heard Shchedryk played as a Christmas jingle — it’s very likely because of Oleksander Koshyts. Who was this man who introduced a beloved Ukrainian melody to the world?

Oleksander Koshyts was a brilliant choirmaster, composer, arranger, ethnographer, lecturer and ambassador for Ukrainian culture and music in the early 20th century. He co-founded the Ukrainian National Chorus, which introduced Mykola Leontovych’s well-known composition, Shchedryk, to North American audiences in 1921.

That was two years after it was first performed in Kyiv in 1919. Koshyts founded the Ukrainian National Chorus, originally the Ukrainian Republic Capella, at the request of the newly formed Ukrainian government. The Chorus set out on a seven-year tour of Europe and the Americas to showcase Ukrainian culture and gain international recognition of Ukraine as an independent nation.

The political upheaval of the 1920s and the advent of the Soviet Union made it impossible for Koshyts to return to his homeland. The Soviet regime labelled him a bourgeois nationalist and traitor. In 1927, Koshyts settled in New York City, where he continued to work as a choral director, teacher and composer.  In 1941, the Ukrainian National Federation (UNF) offered Professor Koshyts a position as choral director of its summer Cultural Educational Courses in Canada – and he eagerly accepted.

Koshyts spent his summers in Winnipeg under the patronage of the UNF, lecturing, teaching and imparting his love of Ukrainian music to his students. When he died in the fall of 1944, his wife, Tetyana Koshyts, carried on this culturally important work. She moved to Winnipeg in 1946, published books of Ukrainian choral music, and later became the director of the Ukrainian Cultural and Educational Centre, or Oseredok. 

Today, Koshyts is recognized as a leader in the development of Ukrainian choral singing and composition. And the melody of Shchedryk, which was set to English lyrics by Ukrainian-American composer Peter Wilhousky in 1936, became known worldwide as “Carol of the Bells.”

Fun facts about Koshyts and the UNF

1)      Koshyts and the Ukrainian National Chorus served as cultural ambassadors for Ukrainian music after Ukraine’s independence in 1918

2)      Koshyts came to Canada at the invitation of the UNF in 1941 and taught master classes in Winnipeg

3)      Tetyana Koshyts, his widow, later became director of Oseredok and published many books of Ukrainian choral music

4)      Without the UNF’s support, much of Koshyts’ research, knowledge and composition would have been lost to future generations

Quotes from the Maestro’s commentary on the Courses

“In my cultural work within the Ukrainian community in Canada, I consider the establishment of Masterclass Conducting Courses at the Ukrainian National Federation essential and indispensable.” 

“We know that almost every activity of our community life takes on an artistic, cultural character in the form of a concert or any other presentation not just for entertainment but to fulfill its spiritual need and nourishment.”

“In our various performances, the Ukrainian song plays a huge role.  Its influence and importance is immeasurable.”

“Our song – our greatest treasure, the heart that pulses blood through the nation’s veins.”