А ви знали що... Трошки цікавого про вишиванки.

 Вишиванки все більше набирають популярності в світі. Ми маємо День вишиванки, Парад вишиванок, Вишиванкові фестивалі і дуже багато українських свят та заходів, на які ми з радістю вдягаємо вишиванки. Чому? бо це наша ідентифікація, код нашого народу, незалежно на якому континенті ми перебуваємо. Приємно, що сьогодні весь світ запозичує наші узори і дизайнери з радістю оздоблюють ними свої колекції одягу. А чи багато ми знаємо про вишиванки? Ось, наприклад, вишиванки на фото чоловічі чи жіночі? Якого регіону?

 

 

Звісно, жіночі, бо довгі? Аж ось і ні! Ці сорочки – чоловічі! Колись в давнину чоловічі  сорочки були довгими, до коліна, одягались поверх полотняних штанів і заперезувались широким поясом. Рукави чоловічих сорочок у Борщівському районі Тернопільської області часто оздоблювали рясною вишивкою, мережками і лелітками.  

Про красу  жіночих борщівських вишиванок, здається чули всі і багато українок мають їх в своїй колекції. Особливість борщівської вишиванки, якій уже понад п'ять століть, — у чорному кольорі її вишивки, що обрали неспроста. 

А знаєте, чому в них так багато чорного кольору? Існує ще декілька цікавих легенд з цього приводу. Виникнення такої техніки вишивання пов’язують із трагічними подіями, що колись трапились у цьому краї. За легендою у XV–XVIII століттях на Борщівський край постійно нападали турки й татари, що несли за собою смерть. Так, під час одного з набігів, у кількох селах Борщівського району на Тернопільщині були вбиті всі чоловіки. Дівчата та жінки важко переживали втрати та оплакуючи свою гірку долю заприсяглися, що носитимуть траур за загиблими упродовж кількох поколінь. Вони поклялися одягати вишиванки з чорною вишивкою на весілля та інші свята, і виконали свою обіцянку. Саме ті жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30-х роках минулого століття, були останнім поколінням пов’язаним з цією клятвою. Після цього, для вишивання сорочок замість чорної вовни, жінки почали використовувати кольорові, яскраві нитки.
За іншою легендою,  у цих краях панувала страшна хвороба, від якої потерпали лише жінки. Щоб захистити себе від недуги, густо вишивали сорочки чорними нитками, адже вірили, що так можна обдурити смерть.

А ще інша версія гласить, що чорний колір – данина землі, бо тут чорноземи, які годують людей. До того тканини, нитки робили в домашніх умовах з овець чорної породи і нитка просто була доступна, не треба було витрачати кошти і все це так нашарувалось і маємо шедевр – борщівську сорочку. Хто знає, котра з легенд є правдивою, але незаперечним є факт, що борщівська вишиванка – то справжній витвір мистецтва.

Борщівська вишиванка виготовлялася з білого домотканого, найчастіше конопляного полотна та мала простий крій. Вишивали сорочку “чорною бавною” — грубою вовняною ниткою, а сам візерунок був густим та тугим.
Незважаючи на різноманітність борщівок, існувала чітко вироблена тридільна система  розміщення візерунків на рукавах. Верхня частина найбільш густо зашита — уставка, під нею – морщинка, тобто підуставкова  смуга  вишивки, і орнаментація рукавів до зап’ястя, яка в різних селах району мала конкретні назви.
Самих технік вишивання борщівської сорочки нараховується понад 50. Цікаво, що, наприклад, один рукав майстиня могла виготовляти більше ніж пів року.

Сьогодні борщівська вишиванка є однією з найпопулярніших. Вишивка, що виникла в Борщівському районі, зазнає змін та інтерпретацій в сучасних сорчках.
Старовинна борщівська вишиванка високо цінується, як в Україні, так і за її межами. Це й не дивно, адже вона є унікальною: практично немає двох абсолютно однакових сорочок, що притаманні цьому краю. Існувало два типи борщівських вишиванок: повсякденна — із візерунками на комірі і манжетах, та святкова – з вишивкою на комірі, грудях, спині та по всій довжині рукавів.

Понад півтори тисячі жіночих, чоловічих, дитячих сорочок кінця ХІХ – першої половини ХХ століття зберігається у Борщівському краєзнавчому музеї. Найдавніша з села Горошова кінця ХІХ століття. Найбільше колекція музею поповнилась на початку 1990-х років. Тоді багато людей дарували музею сорочки, які успадкували, щоб зберегти для наступних поколінь.
Кілька років тому п’ять вишиванок принесла жінка з села Вовківці, виконавши заповіт родички. Одна борщівська сорочка повністю вишита шовковими нитками, що свідчить, що її власниця була людиною заможною. А ще дві сорочки, які в музеї називають мандрівницями, подарувала відома громадська діячка з Канади українського походження Анна Фігус-Ралько, яка успадкувала ці вишивані скарби. На початку ХХ століття її рідні вивезли борщівські вишиванки у Канаду або ж їм їх надіслали родичі з Тернопільщини і майже через сто років, сорочки знову повернулись на батьківщину.

Кожна сорочка таїть свою історію, пов’язану з людиною, яка її творила й носила, а сьогодні борщівські вишиванки дивують і вражають майстерністю роботи, великою фантазією взорів, які на полотні «малювали» голкою і ниткою жінки.

А якого регіону у вас є вишиванки? Чи знаєте ви історію саме вашого узору? Чи хотіли би дізнатися більше про вишиванки давні чи сучасні?

Не чекайте особливого дня, щоб одягнути яскраву красуню, адже вишиванка – це наш оберіг, наш код нації, наша ідентифікація.